Автор: Артюр Рембо.
Рік написання: 1870.
Рід: Лірика.
Жанр: Олександрійський вірш (римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних рим).
Тема: Роздуми ліричного героя про пережите та його прагнення до злиття з природою.
Головна думка: Ліричний герой, повний величних і піднесених почуттів, в очікуванні безкінечної дії, мріє розчинитися чи злитися з Природою, стати душею світу.
Римування: Перехресне римування.
Настрій: Піднесений.
Особливості: Ліричний герой у цьому творі є мандрівником, для якого природа представлена як жива істота в образі жінки, яку він здатен пізнати лише за допомогою відчуттів. Герой прагне до злиття з природою, що надає йому гармонії та щастя.
Художні засоби: Епітети («блакитні вечори», «безмежна любов»), порівняння («все далі й далі, мов бродяга той, піду», «з Природою, немов із жінкою, щасливий»), метафори («я вітру голову дозволю омивати»).
Символіка: Блакитний колір символізує чистоту почуттів та духовних поривань героя до світу краси. Безкінечна дорога і людина на ній відображають самотність ліричного героя.
Композиція: Вірш поділяється на дві частини. У першій частині зображується уява ліричного героя, у ній згадуються пережиті враження. У другій частині герой ніби переноситься в уявну дійсність, що сприймається як реальність.
