Назва: Реквієм
Автор: Анна Ахматова
Рік видання 1966
Жанри: Зарубіжна класика
Читать онлайн Скачати книгу Купити книгу
Про книгу
“Реквієм” – поема талановитої російської поетеси Анни Ахматової. Твір, який має дуже сильний емоційний посил, і ґрунтується на особистих переживаннях письменниці. Його рядки вистраждані нею як матір’ю, як жінкою, як поетесою, і патріоткою своєї країни. Трагедія Ахматової, яку вона описує у творі, полягає у неможливості бути поруч із близькими людьми і бути спокійною за їхню безпеку та життя. На WorldInBooks ви можете завантажити “Реквієм” у fb2, epub, pdf, txt, doc та rtf – автора Анни Ахматової.
Не тільки сама Ахматова за життя піддавалася цензурі, репресіям, цькуванню, і замовчуванням з боку режиму, а й її родичі. Їхнє горе поетесі було набагато важче винести, ніж власне.
На неї першого чоловіка, відомого письменника Миколи Гумільова чекає розстріл, а їхнього сина – арешт за його та її “гріхи” перед режимом, за “непридатність”. На закінчення, протягом різних періодів життя загалом він проводить близько десяти років.
Приниження при спробах його звільнити, жах очікування вироку, стан приреченості, викликаний новиною про можливий розстріл, почуття провини та скорботи – все це назавжди закарбувалося в рядках “Реквієм”.
У передмові Ахматова свідчить про те, що її поема написана на замовлення. Але замовником є не одна людина, а весь народ. Усі матері, що простоюють у тюремній черзі Ленінграда, щоб передати передачу своїм дітям, просять її описати те, що відбувається. Читати онлайн «Реквієм» або завантажити у fb2, epub та pdf ви можете прямо на сайті!
Період сталінських репресій – час, коли будь-яку людину можуть оголосити “ворогом народу”, і назавжди відвезти в невідомість або відправити в заслання. Це період, коли ніхто не застрахований від подібного, не знає, як протистояти таким методам розправи, і головне, як довго вони матимуть вплив. Тому, автор відбиває як своє, а й всенародне горе. У ньому відчувається причетність до трагедії кожної людини. І це надає твору масштабності.
Щоб створити збірний образ тужливої матері, у якої забрали чадо, яка не змогла його вберегти, Ахматова звертається до образів Ісуса та Магдалини. Їхня святість переноситься на матерів, внаслідок чого, звеличується їхня жертовна роль.
Присутня у творі та образ Ленінграда, безмовного та рідного міста, в якому відбуваються ці страшні речі. Він перетворюється на всюдисущого і всевидячого спостерігача горя.
Подібна роль приділяється і майбутньому пам’ятнику Ахматової. Поетеса дає згоду на спорудження собі постаменту, але за тієї умови, що він стоятиме біля тюремних стін, а з його бронзових віків капатимуть сльози. Вона жертвує увічненням себе як музи. І використовує свою знаменитість як спосіб донесення всім правди про репресії тридцятих років минулого століття. Перетворитися на нагадування про них – цього хоче Ахматова, бо вважає, що пережите нею, як і багатьма російськими матерями, не можна забувати.
Ахматова вважає свавілля можновладців, що провокує хвилю арештів, трагедією всієї країни. А нескінченні тюремні черги – ганьбою того часу. Більшість заарештованих невинні. Вони просто народилися не там, і не в ту годину. Усвідомлення відсутності надії на благополучний результат ситуації, перетворює їх родичів у глибоко нещасних, хворих та самотніх людей. Саме такими виглядають жінки-матері “Реквієм”. Горе забирає у них життєві сили.
Незважаючи на це, матерям вдається виявляти неймовірну стійкість. Адже крім них, горю їхні сім’ї більше нема кому допомогти. Вони намагаються стати кам’яними всередині, щоб не відчувати біль. Але час відчаю бере гору, і виникають думки про смерть як про порятунок від страждань.
Глибина твору Ахматової захоплює. У ній біль і благання, звернені до Бога про допомогу не лише її однієї, а й усіх убитих горем людей її великого народу, найкращих представників якого знищує режим.
Скачати безкоштовно книгу українською «Реквієм» Анна Ахматова
Найкращі цитати з книги «Реквієм» Анна Ахматова
У меня сегодня много дела: Надо память до конца убить, Надо, чтоб душа окаменела, Надо снова научиться жить.
Узнала я, как опадают лица, Как из-под век выглядывает страх, Как клинописи жесткие страницы Страдание выводит на щеках, Как локоны из пепельных и черных Серебряными делаются вдруг, Улыбка вянет на губах покорных, И в сухоньком смешке дрожит испуг. И я молюсь не о себе одной, А обо всех, кто там стоял со мною, И в лютый…
Все перепуталось навек, И мне не разобрать Теперь, кто зверь, кто человек, И долго ль казни ждать.
Магдалина билась и рыдала, Ученик любимый каменел, А туда, где молча Мать стояла, Так никто взглянуть и не посмел.
