Ахматова Анна Андріївна – російська поетеса, критик, літературознавець – народилася 11 червня (23 червня за старим календарем) 1889 року під Одесою, у Російській імперії (нині територія України). Ахматова – псевдонім. Справжнє прізвище поетеси Горенко, але вважавши її простакуватим, запозичило прізвище прабаби татарського походження. Батько Андрій Горенко був морським інженерним-механіком. Мати – Інна Стогова.
Дитинство Ганна Ахматова провела в Царському Селі, під Петербургом, де й здобула першу освіту і відкрила потяг до поезії. У 1907 році випустилася з Фундукліївської гімназії у Києві. Потім вступила на вищі історико-літературні курси у Петербурзі, в якому й залишилася жити.
Початок творчого шляху та трагічного кохання
Перший свій вірш юна поетеса опублікувала 1911 року. Отримавши схвальні відгуки, продовжила писати, і через рік на світ вийшла перша збірка віршів Анни Ахматової під назвою «Вечір». За ним пішов «Чітки», який приніс популярність. У 1915 році з’явилася «Біла зграя» та обійшла подвійним тиражем територію Російської імперії та європейських країн. З 1910 по 1912 року подорожувала Італією, Німеччиною та Францією, але не зуміла витравити зі своєї російської душі негнучого патріотизму.
У 1910 році приєдналася до групи акмеїстів, у колі яких був Микола Гумільов, відомий революційний поет, з яким цього ж року одружилася, а через два роки народила сина – Льва Миколайовича Гумільова, відомого совісного письменника, етнолога та археолога. У 1918 році розлучилася з Миколою Гумільовим. 1921-го відомого поета розстріляли. У 1922 зав’язуються стосунки з мистецтвознавцем Миколою Пуніним. У 1924 році постановою ЦК ВКП(б) вийшла заборона на друк віршів Анни Ахматової, а потім був заарештований її син та другий чоловік.
Голос Анни Ахматової – це плач передреволюційного покоління. Тривожна атмосфера прочитується у кожному вірші. Поетеса згадувала у тому, що її надовго пов’язані з Росією, по крайнього заходу з тієї царської епохою, у якій вона виросла, як і особистість. З кожним роком вірші Ахматової ставали складнішими, трагічними, тому – прекрасними.
В 1910 Анна Ахматова, подорожуючи, знайомитися з відомим паризьким художником А. Модільяні, який створив кілька портретів поетеси. Інтенсивна творча робота проходила у Ленінграді (колишньому Петербурзі). У 1941 році в Москві знайомитись з Мариною Цвєтаєвою. І хоча двох прекрасних поетес часто ставлять до одного ряду, це була єдина зустріч. У період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) відмовилася їхати і провела 4 роки в блокаді Ленінграда, не втомлюючись писати про любов до батьківщини. У 1964 році була удостоєна міжнародної премії «Етна Таорміна», а творчість відзначена Оксфордським університетом, який удостоїв Анну Ахматову ступеня Лікаря Доктора.
На світ з’являються останні збірки віршів та твори – звучання сильного жіночого голосу – «Поема без героя», «Подорожник», «Реквієм», «З шести книг», «Біг часу». Анною Ахматовою також був створений цикл етюдів про Пушкіна, яким поетеса захоплювалася ще з часів Царського Села, а також переклади стародавньої корейської поезії та сербського епоха.
