Джонатан Свіфт – англо-ірландський письменник, публіцист, громадський діяч, поет, філософ – народився в ірландському Дубліні 30 листопада 1667 р. Після смерті батька, скромного суддівського чиновника, мати, переїхавши до Англії, залишила Джонатана під опікою його дядька. Той забезпечив йому гідну освіту: після гарної школи племінник став у 1682 році студентом Трініті-коледжу Дублінського університету, де отримував освіту по 1688 рік.
Того ж року в Ірландії розпочалася громадянська війна. Свіфт переїхав до Англії, де працював літературним секретарем у Вільяма Темпла – заможного відставного дипломата, який був або сином знайомого його матері, або її далеким родичем. Через два роки Свіфт повернувся до Ірландії, 1692 р. в Оксфорді отримав магістерське звання. У 1694 р. Свіфт стає священиком англіканської Церкви та отримує призначення у селище Кілрут. Проте через кілька місяців тягачись, за власним визнанням, обов’язками, він знову приїжджає до Темплу і працює на колишній посаді. Пов’язану з перебуванням у маєтку відставного дипломата час біографії Свіфт вважав найщасливішою.
У 1700 р. Джонатану Свіфту дають прихід Ірландії, призначають служителем Дублінського собору св. Патріка. Однак за попередній період Свіфт звик завдяки Темплу до політичної діяльності, а також мріяв про велику літературу. У цей час з-під його пера виходить ціла низка анонімних памфлетів. У 1702 р. Свіфт стає професором богослов’я, відбувається його зближення з вігами – опозиційної партією. Свіфт вже відомий як письменник та мислитель, його вплив посилюється. Часто навідуючись до Англії, він налагоджує контакти у літературному співтоваристві.
У 1704 р. виходять написані 1696-1699 рр. дві сатиричні повісті – «Казка бочки» та «Битва книг» – у вигляді єдиного видання, яке відразу стало популярним. Про його «Казку» дуже приємно відгукувався Вольтер, ця ж повість опинилась у списку книг, заборонених Ватиканом. Декілька років після перемоги вігів в 1805 р. Свіфт прожив в Англії, проте згодом повернувся на батьківщину, де в селі Ларакор йому дали прихід.
1713 р. впливові друзі допомогли йому стати настоятелем Дублінського собору св. Патріка. Перебування на цій посаді допомогло не лише набути матеріальної незалежності, а й отримати високу трибуну для озвучування політичних поглядів, хоча велика лондонська політика виявляється віддаленою. Перебуваючи в Ірландії, Свіфт приймає в суспільному житті держави найжвавішу участь, постійно видаючи статті та памфлети, присвячені актуальним питанням. Саме памфлети є найбільшою частиною його діяльності на терені сатири; навіть церковні проповіді містили у собі елементи цього жанру. Свіфт різко обрушувався проти соціальної несправедливості, станових забобонів, релігійної нетерпимості.
У Дубліні Свіфт мав надзвичайний авторитет, з ним вважався навіть намісник Англії. У цьому місті Свіфт був написаний роман, що став єдиним у його літературній спадщині, але зробив його всесвітньо відомим – опубліковані в 1726 «Подорожі в деякі віддалені країни світу Лемюеля Гулівера». Вони перевидавались тричі буквально за кілька місяців, були швидко перекладені іншими мовами. У 1729 р. Свіфт стає почесним громадянином Дубліна, в 1727 і 1735 виходять збори його творів.
Останній десяток років життя Свіфт немало страждав – і фізично, і морально – через серйозні психічні розлади. Інсульт, що трапився в 1742 р., позбавив письменника мови і певною мірою розумових здібностей; його визнали недієздатним. 19 жовтня 1745 р. він помер; поховали літератора у його ж соборі, у центральному нефі. Творча спадщина Свіфта стала багато в чому визначальною для діяльності англійських сатириків; закладені ним сатиричні традиції залишили помітний слід у національної, а й у світовій літературі.
