Любові, слави і надії
Недовго тішив нас обман,
Забави зникли молодії,
Як сон, як вранішній туман.
Та в нас киплять іще бажання,
Під тиском влади роковим
Душею, серцем молодим
Вітчизни чуєм заклинання.
Ждемо ми з млостю уповання
Хвилини вільності святі,
Як ждуть коханці молоді
Хвилину ніжного кохання.
І поки, юні, живемо,
І поки в серці сподівання,
Мій друже, краю віддамо
Душі прекрасні поривання!
Товариш, вір, зійде вона,
Зоря принадливого щастя,
Росія збудиться від сна
І на руїнах самовластя
Напише наші імена!
Переклад М. Рильський
Аналіз вірша Пушкіна «До Чаадаєва»
Вірш «До Чаадаєва», написаний Пушкіним 1818 року, досі вважається літературним гімном декабристів. У цього твору досить незвичайна історія, оскільки авторка не планувала його публікацію. Проте, записане зі слів поета під час читання у вузькому колі друзів, вірш «До Чаадаєву» став передаватися з рук у руки, доки опубліковано з деякими спотвореннями в альманасі «Північна зірка» лише 1929 року. Тим не менш, саме завдяки цьому твору за Олександром Пушкіним, який був дружний з багатьма декабристами, закріпилася слава вільнодумця, внаслідок чого поет двічі побував у засланні, куди був відправлений царем Олександром I, який не бажав, щоб поет своїми віршами «бентежив розуми» найвищого суспільства.
Петро Чаадаєв був давнім другом Пушкіна, з яким поета пов’язували як теплі і довірчі відносини, а й загальні прагнення. Будучи ліцеїстом, Пушкін довго любив розмовляти з Чаадаєв, який на той час вже був студентом Московського університету, обговорюючи з другом політичну ситуацію в Росії. З віком дружба лише зміцніла, і Петро Чаадаєв був одним з небагатьох, кому Пушкін довіряв свої найпотаємніші мрії та бажання. Прикладом цього може бути вірш «До Чаадаєву», перові рядки якого містять натяк на безтурботну юність двох молодих людей, сп’янілих своїми літературними успіхами та громадським визнанням. Крім цього, між рядків у першому чотиривірші прозирає явне розчарування правлінням Олександра I, який проголосив себе лібералом та реформатором, проте режим його правління ознаменувався жорстким періодом реакції, репресіями та подальшим придушенням повстання декабристів.
Далі поет зазначає, що уявна слава і юнацький максималізм не змогли вбити в його душі бажання змінити світ на краще і позбавити Росію самодержавства. При цьому Олександр Пушкін акцентує увагу читачів на тому, що скасування кріпацтва, яке на словах проголосив царський режим, так і не сталося. «Ми чекаємо з томленням надії на хвилину вільності святої», — пише поет, маючи на увазі, що його покоління ще не втратило надію на зміну державного устрою. Разом про те Пушкін розуміє, що добровільно вдатися до поступки ні цар, ні його оточення, погрязшее у пороках, будь-коли погодяться.
Саме тому в останніх рядках вірша «До Чаадаєва» міститься відкритий заклик до повалення самодержавства. Цікаво, що настільки відкрито і сміливо подібна ідея, що прозвучала у творі Пушкіна, була висловлена вперше. Афішувати свою думку молодий поет, на той час вже перестав вірити численним обіцянкам царя, не збирався. І цей факт підтверджують багато біографів Пушкіна, зазначаючи, що вірш «До Чаадаєва» було доставлено адресату, і незабаром сам Пушкін про існування цього шедевра літературного вільнодумства просто забув. На той час Петро Чаадаєв був членом таємної масонської ложі, а й встиг приєднатися до суспільства майбутніх декабристів під назвою «Союз благоденства». Вірш Пушкіна його учасники сприйняли як заклик до дії, увірувавши в те, що «на уламках самовладдя напишуть наші імена». Згодом, коли змова проти царя була розкрита, і багато представників знаменитих дворянських прізвищ вирушили до Сибіру, Олександр Пушкін неодноразово докоряв себе за необережність і шкодував, що не зміг розділити долю людей, які близькі йому за духом, справедливо вважаючи, що саме вірш Чаадаєву» змусило декабристів зробити спробу державного перевороту. Тому ім’я Пушкіна нерозривно пов’язане з декабристами, яких він надихнув на відкриту боротьбу з самодержавством, згодом оспівану багатьма російськими поетами.
У далекому 1818 році цей віршнабуло широкої популярності в колах декабристів і стало їх літературним гімном. Воно не планувалося публікуватися і було написано для читання у вузьких колах, але передача з рук в руки зробила свою справу і вже 1929 вірш “До Чаадаєва”, спотворений за стилістикою, опублікували в альманаху “Північна зірка”. У колах декабристів, завдяки цьому твору, А. Пушкін набув популярності вільнодуму, а й з вини низки віршів він неодноразово перебував у засланні.
