«Незнайома» — вірш Олександра Блока , написаний 24 квітня 1906 року. Вперше опублікований у збірці «Несподівана радість» (Москва, видавництво «Скорпіон», 1907) — в розділі «Весняне».
Історія створення віршу
Вірш «Незнайома» був написаний у 1906 році. Душа поета була роздроблена на уламки важким періодом революції 1905 року. У Росії настав переломний момент, який призвів до краху ілюзій і більш тверезого погляду на дійсність. Складний період і в особистому житті поета. Його залишила перша любов, внучка відомого хіміка Менделєєва, пішла до його близького друга — поета Андрія Білого. Але головною темою віршів все ж залишається любов. Його героїня вже не колишня Прекрасна Дама, а фатальна пристрасть, спокусниця, руйнівниця. Вона мучить і спалює поета, і він не має сили вирватися з її полону.
Володимир Пяст, поет-символіст, зазначав у спогадах, що весною 1906 року у житті Блока був особливий ритуал: щодня, прокинувшись і пообідавши, він ішов на прогулянку околицями Петербурга. Блукаючи приміськими дорогами, поет відкрив для себе «таємничо-буденні» Озерки з невеликим рестораном, який знаходився неподалік від вокзалу. У поета там було постійне місце біля вікна, звідки споглядав залізничну платформу.
Водночас у ранньому поетичному циклі «Вірші про Прекрасну Даму» (1904), виданому за два роки до написання «Незнайомої», поет уже створив образ «Вічної Жіночності». Тема кохання вже знайшла відображення у творчості Олександра Блока. Час створення «Незнайомої» зафіксував поет Андрій Білий. Вірш «Незнайома» увійшов до циклу «Місто» (1904—1908) і був опублікований у збірці «Несподівана радість».
Читати вірш Олександра Блока «Незнайома» українською мовою
Щовечора над ресторанами,
Де шал гарячий не приглух,
Правує окриками п’яними
Весни хмільний і тлінний дух.
Удалині, в нудоті вуличній,
Над заміським затишшям дач,
Ледь золотіє крендель в булочній
І ріже слух дитячий плач.
І кожний вечір, за шлагбаумами,
Заламуючи котелки,
Серед канав гуляють з дамами
На всякий дотеп мастаки.
Там кочети скриплять над озером,
І чується жіночий виск,
А в небі, все схопивши позирком,
Байдуже скривлюється диск.
І мій єдиний друг, наморений,
В моїм видніє келишку
І, тайним хмелем упокорений,
Як я, таїть журбу важку.
А там, біля сусідніх столиків,
Лакеї заспані стирчать,
І пияки з очима кроликів
“In vino veritas!”* кричать.
І кожен вечір, в час умовлений
(Чи це не мариться мені?),
дівочий стан, шовками зловлений,
Пливе в туманному вікні.
Вона повільно йде між п’яними,
І все зажурена, одна,
Духами дишачи й туманами,
Сідає мовчки край вікна.
І віють давніми й оздобними
Повір’ями тугі шовки,
І брилик з перами жалобними,
І персні гарної руки.
Чудною близькістю закований,
За темну я дивлюсь вуаль —
І бачу берег зачарований
І чарами пойняту даль.
Мені всі тайнощі довірено
З чиїмось сонцем заодно,
І душу всю мою незмірену
Терпке пронизує вино.
І, сколихнувшись, пера струсячі
У мозку тріпотять моїм.
І очі сині-сині, тужачи,
Цвітуть на березі смутнім.
В моїй душі є скарб, і вручено
Від нього ключ лише мені!
Потворо захміліла й змучена,
Це правда: істина — в вині!
Перекладач: М. Литвинець
Олександр Блок Незнайома. Переклад Івана Глинського
Щовечера над ресторанами
Стихає вітру млявий рух,
І править вигуками п’яними
Весняний переплілий дух.
А над пекарнею, піднесений
Над смутком передмість і дач,
Калачик золотіє плетений,
І з тьми пливе дитячий плач.
І кожний вечір за шлагбаумами,
Заламлюючи котелки,
Серед канав гуляючи з дамами
Дотепні зухи-парубки.
Над озером — склепіння весельне
І зіграний жіночий виск.
До всього звиклий в тлі небесному
Бездумно скривлюється диск.
Щовечір плином винним скорений
Зі мною давній друг мовчить
І відбитком покірним, змореним
В моїм стакані мерехтить.
І вкруг і поряд біля столиків
Лакеї заспані стирчать,
Й п’яниці із очима кроликів
“In vino veritas!” кричать.
Щовечора, в годину спрагнену
(Таж чи не сниться це мені?)
Дівочий стан, шовками стягнений,
Пливе в туманному вікні.
Проходить звільна межи п’яними
Вона, самітна і смутна,
Духами дишучи й туманами,
Сідає скромно край вікна.
І віють давніми повір’ями
Ті шелесткі, тугі шовки,
І капелюшок із пір’їнами,
І персні ніжної руки.
І чаром близькості окований,
Дивлюсь за траурну вуаль
Та бачу берег зачарований
І чарами сповиту даль.
Мені, мені лиш придоручено
Це загадкове сонце знов!..
І душу всю мою замучену
Терпке пронизує вино.
Й пір’їна страусна гойдається,
В моєму мозку — каламуть,
І очі сині розкриваються
Й на дальнім березі цвітуть.
В моїй душі — скарби намріяні!
І ключ — доручено мені!
Тобі, химеро п’яна, вірю я,
Бо знаю: істина в вині.
Аналіз вірша «Незнайомка» Олександра Блока
Щоб зрозуміти сенс вірша “Незнайомка”, треба знати історію його створення. Блок написав його у 1906 р. у важкий період, коли від нього пішла дружина. Поет був просто розчавлений відчаєм і проводив цілі дні в безпробудному пияцтві у брудних дешевих закладах. Життя Блоку котилося під укіс. Він це чудово усвідомлював, але не міг нічого виправити. Зрада дружини поставила хрест на всіх надіях та устремліннях поета. Він втратив мету та сенс свого існування.
Вірш починається з опису обстановки, де нині перебуває ліричний герой. Він уже давно звик до похмурої атмосфери брудних ресторанів. Автора оточують постійно п’яні люди. Навколо нічого не змінюється, зводить з розуму своєю одноманітністю та безглуздістю. Навіть джерело поетичного натхнення, місяць — лише «до всього привчений… диск».
У цій обстановці до ліричного героя приходить надія на порятунок в образі таємничої незнайомки. З вірша незрозуміло, чи реальна ця жінка, чи тільки плід уяви, спотвореної безперервним вживанням вина. Незнайомка одночасно проходить між п’яними рядами і займає своє місце біля вікна. Вона є істотою з іншого, чистого і світлого світу. Дивлячись на її величний вигляд, відчуваючи запах парфумів, автор розуміє всю гидоту свого становища. У мріях він забирається з цього задушливого залу, починає зовсім нове життя.
Фінал вірша неоднозначний. Висновок, якого приходить автор («Істина у вині!»), може трактуватися двояко. З одного боку, Блок не уподібнився п’яницям, що оточують його, остаточно втратили надію на майбутнє. Він усвідомив, що продовжує зберігати душевний скарб, яким вправі розпорядитися. З іншого боку, бачення незнайомки і пробудження віри в краще може бути просто п’яним маренням, за яким буде важке похмілля.
Вірш написаний образною мовою. Епітети відображають душевну спустошеність автора («згубний», «безглуздо», «сонні»). Похмурість обстановки посилена метафорами («вологою терпкою і таємничою», «з очима кроликів») та уособленнями («править… згубний дух»).
Різкий контраст брудному ресторану є описом незнайомки. Автор виділяє лише окремі деталі, мають йому символічне значення («пружні шовку», «вузька рука»). Скоротливість образу підкреслює нереальність того, що відбувається. У свідомості автора стирається грань між мрією та дійсністю.
Вірш «Незнайомка» займає особливе місце у творчості Блоку. У ньому відображені щирі відчуття та роздуми автора в період гострої душевної та життєвої кризи. Зроблено спробу знайти вихід із цієї згубної ситуації.
