«Пророк» — вірш Олександра Сергійовича Пушкіна. У 1828 році вірш вперше був опублікований у «Московському віснику». Імовірно, вірш спочатку представляв собою цикл із чотирьох віршів під назвою «Пророк». За свідченням М. П. Погодіна «Повинні бути чотири вірші, надрукований тільки перший». Решта три вірші до нас не дійшли.
Написання «Пророка» датується 1826 роком (літо).
«Середня» точка зору полягає в сприйнятті «Пророка» не в якості глибоких релігійно-містичних переживань самого поета, але і не як просто талановитої стилізації під одну з релігійних книг: Біблію або Коран, а в якості духовного ідеалу, що відкрився поетові в момент, коли життя і історія поставили його перед необхідністю вибору життєвого призначення. Така точка зору на позарелігійного характеру «пушкінського пророка» узгоджується і з позицією Володимира Соловйова. Той стверджував, що «Пророк» втілює в собі «ідеальний образ справжнього поета в його сутності і вищому покликанні».
Читати вірш «Пророк» О.С. Пушкіна українською
Духовним прагненням тяжким
В пустелі темній я томився,
І шестикрилий серафим
Мені на роздоріжжі стрівся.
Дітканнями перстів легких
Зіниць торкнувся він моїх,
Одверзлись віщії зіниці,
Як в полохливої вірлиці.
Моїх ушей торкнувся він,—
І виповнив їх шум і дзвін;
І я небес учув здригання,
І горний ангелів політ,
І гад морських підводний хід,
І дольної лози зростання.
І він до уст моїх приник
І вирвав грішний мій язик,
Що й з марнослів’ям знавсь, і з лжею,
І жало мудрої змії
В уста знекровлені мої
Десницею вложив своєю.
І груди він мені розтяв,
І звідти серце взяв тремтяче,
І в розтин від меча поклав
Невгасне полум’я гаряче.
В пустелі трупом я лежав,
І голос бог мені подав:
“Устань, пророче, й виждь, і внемлі,
Сповняйся волею творця,
Й, моря обходячи та землі,
Глаголом спопеляй серця!”
Перекладач: Л. С. Первомайський
