Назва: Смерть поета
Автор: Михайло Лермонтов
Рік видання 1837
Жанри: Зарубіжна класика
Під час уроків літератури у старших класах викладачі обов’язково мають читати вірш «Смерть поета» Лермонтова Михайла Юрійовича дітям. Це один із найзнаменитіших творів поета. Його зазвичай завжди задають вивчати повністю напам’ять. На нашому сайті можна прочитати вірш онлайн або завантажити безкоштовно на ноутбук або інший гаджет.
Текст вірша Лермонтова «Смерть поета» було написано 1837 року. Присвячений він А. Пушкіну. Всім відомо, що Михайло Юрійович свого часу був одним із тих людей, кому дуже подобалася творчість Олександра Сергійовича. Він читав багато його творів, захоплювався ними. Раптова загибель поета сильно вразила Лермонтова, тому його думки і переживання з цього приводу, зрештою, «вилилися» на папір. Він написав сильний вірш, у якому він викрив як прямого вбивцю Пушкіна, а й непрямих. Тих, хто сприяв розгоранню конфлікту між двома людьми.
Починається твір із невеликого епіграфу, в якому Лермонтов звертається до царя. Він просить його покарати винуватців смерті Пушкіна. Потім іде сам вірш. Воно складається з двох різних за обсягом частин. У першій він пише про причини, через які загинув поет. На його думку, справжній винуватець смерті Олександра Сергійовича не Дантес, а світське суспільство. Воно постійно висміювало поета за життя, а після смерті ж почало удавано про нього сумувати. У першій частині ми зустрічаємо рядок у тому, що відбувся вирок долі. Лермонтов пише так недарма. Він, таким чином, відсилає нас до біографії Пушкіна, з якої ми дізнаємося, що смерть на дуелі йому ще була передбачена у дитинстві. Друга частина відрізняється від першої. У ньому він звертається безпосередньо до світського суспільства. Він пише, що рано чи пізно їм доведеться відповісти за загибель поета. Навряд чи це станеться землі, оскільки їх від покарання уберегають гроші предков. Але на небі вони їх не врятують. Саме там відбудеться над ними справжній суд.
Повний вірш «Смерть поета» Михайла Лермонтова
Відплати, владарю, відплати!
Впаду до ніг твоїх:
Будь справедливим, покарай убивцю,
Щоб кара та в майбутнього віки
Твій правий суд нащадкам показала,
Щоб бачили злочинці приклад в ній.
Погиб поет, невільник честі,
Замовк, омовлений, навік.
Жадобу мсти не в силі знести,
З свинцем у грудях він поник.
Дрібних образ, ганьби і гніту
Не стерпів він; устав один —
Устав супроти думки світу,
Як і раніш… і вбитий він!
Убитий… що тепер ридання,
І зайвий хор пустих похвал,
І жалюгідні виправдання?
Кінець приречений настав.
А чи не ви то спершу гнали
Його сміливий, вільний дар
І для забави роздували
У серці схований пожар?
Ну що ж? радійте… біль шалений
Він витерпіти сил не мав:
Погас, мов світоч, дивний геній,
Вінок божественний зав’яв.
Байдужий вбивця не схитнеться;
Нема рятунку; звів курка,
Порожнє серце рівно б’ється,
З пістолем не здригне рука…
Чи ж диво?.. З далини чужої
До нас, як сотні втікачів,
На влови щастя і чинів
Прибивсь він, примха злої долі.
Глумивсь він, дерзко зневажав
Наш звичай, мову, честь і право.
Не пощадив він нашу славу,
Не зрозумів у мить криваву,
На кого руку він знімав!
І вбитий він — не встать з могили, —
Як той співець незнаний, але милий,
Здобича ревнощів глухих,
Що смерть прийняв, як він, з нещадних рук лихих,
Що ним оспіваний з безмір’ям сили.
Чому від мирних втіх і друзів простодушних
Він в світ оцей ступив завидливий, задушний
Для серця вільного і вогняних чуттів?
Чому він руку дав наклепникам зрадливим,
Чом ласкам і словам повірив їх брехливим,
Він, що людей з дитинства зрозумів?..
Зняли вінок вони — й новий вінець терновий,
Повитий лаврами, на нього надягли,
Та ж сховані шипи до крові
Чоло безсмертне протяли.
Отруєно йому життя останні хвилі
Підступним шепотом обмовників тупих,
І він у смерть поніс жадання мсти безсилі
І гіркоту надій, оманних, потайних…
Замовкли співи чудотворні,
Повік вони не задзвенять;
Лежить співець у пітьмі чорній,
І на устах його печать.
А ви, лихі нащадки знаті —
Гучною підлістю уславлених батьків,
П’ятою рабською що топчете, пихаті,
Уламки долею покривджених родів!
Жадібним натовпом посталі коло трона.
Ви, Слави, Генія і Вільності кати!
Сховались ви під захистом закона,
Суд перед вами й правда — все тремти!
Та єсть, єсть божий суд, розпусники неситі!
Єсть грізний судія; він жде;
Його на злото не купити,
Він знає все вперед — і всюди вас найде!
Даремно вам тоді злословити й дурити.
Ні, це вам не поможе знов.
І кров’ю чорною своєю вам не змити
Поета праведную кров!
Переклад І. Цитовича
