Цей лютий! Час для сліз і віршів,
Що не стихають ні на мить,
Коли гримить, гуркоче хвища
Й весною чорною горить.
Прольотку взяти. За шість гривень,
Крізь благовіст, крізь схлип коліс –
І чимскоріш – туди, де злива
Гучніша від чорнил і сліз.
Де раптом, як звуглілі груші,
З дерев десятки чорних птиць
Зірвуться долу і обрушать
Суху печаль на дно зіниць.
А там земля іще чорніша,
І вітер криками пропах,
І чим раптовіш, тим точніше
Вірші складаються в сльозах.
Переклад М. Рябчука
Аналіз вірша Пастернака Бориса “Цей лютий! Час до сліз і віршів”
Тема вірша. (Поет передає настрій чекання на весну, поетичне сприйняття останнього зимового місяця.)
Система образів та художні засоби. (Чи не найголовніший образ — лютий. Це не тільки місяць, пора року, але й душевний стан, викликаний чеканням на весну. Зображено цей образ за допомогою метафори.
Зрештою увесь вірш — це розгорнута метафора, яка передає відчуття кінця зими, коли душа стомилася чорно-білими кольорами й жадає звуків і кольорів весни. Про це свідчить порівняння “где как обугленные груши, с деревьев тысячи грачей сорвутся в лужи…” Ці птахи — вісники весни, її уособлення, і тому такі жадані. Вони мають осушити сльози минулої зими: “…обрушат сухую грусть на дно очей”. Метафора “ветер криками изрыт” змальовує вогке повітря мінливого лютого. Тому логічно завершується вірш парадоксальними рядками.
Прийоми віршування
Вірш написано ямбом. Пірихії надають віршу повільного, плавного звучання, що відповідає задуму автора — відобразити настрій, роздуми про свій душевний стан одного лютневого дня.
Звукопис у вірші «Цей лютий! Час для сліз і віршів…» Б. Пастернака
Б. Л. Пастернак широко використовує алітерацію для створення звукових образів. Так алітерація вр-взр, гр-сл, сн-рн передає і звук візка, що мчить бруківкою, і плюскіт талого снігу. Далі повторення-перегук шиплячих і свистячих звуків змальовує ніби зливу (чорнила? сліз?). А потім чергування гр-ш, др-ч, рв-ж малюють картину злету цілої зграї птахів, ми ніби чуємо в цих рядках шурхіт сотень крил. Асонанси на нелабіалізовані голосні а-о-и поглиблюють відчуття суму, що змінюється то на оманливу надію, то на відчайдушний порив враз дістатися до весни, відродити натхнення.
Головна думка вірша
(Головна думка — передати вічну загадку творчості, яка лежить десь у глибині свідомості поета, на дні його серця. Поет пов’язує це з настроєм чекання на весну, надії. У кінці вірша, як це характерно для Б. Пастернака, подано дві дати — <1912, 1928>. Це свідчить про те, що поет повертався до цього вірша, переробляв його. Отже, думка твору продовжувала хвилювати його й через багато років.)
