Я вас любив, а може, і люблю я,
Огонь у серці не погас моїм;
Та ця любов нехай вас не хвилює,
Не хочу я печалить вас нічим.
Я вас любив безмовно, безнадійно,
То ревнував, то ніжно вірив знов,
Я вас любив сердечно так і мрійно,—
Дай, Боже, вам ще раз таку любов!
Переклад І. Муратова
О.С. Пушкін “Я вас кохав…” на українській мові
Я вас кохав; в душі моїй ще, може,
Кохання пал і досі не погас,
Та хай воно вас більше не тривоже, –
Не хочу я нічим журити вас.
Я вас кохав мовчазно й безнадійно,
Боявся вас і потай ревнував;
Я вас кохав так ніжно і так мрійно,
Як дай вам Бог, щоб інший вас кохав!
Переклад М. Черняхівського
Аналіз вірша «Я вас любив ( Я вас кохав…)» Олександра Пушкіна
«Я вас любив ( Я вас кохав…)» – справжній шедевр любовної лірики. Поезія була написана у 1829 році, а надрукована у 1830. Точно не відомо, кому присвячений вірш. Існує дві думки. Перша: поезія присвячена Кароліні Собанській, світській левиці, у яку Пушкін палко закохався, перебуваючи у південному засланні. Перше знайомство поета та Кароліни, старшої за нього на 6 років, відбулося у Києві в 1821 році. Їй лестила увага богеми, але нічого окрім жарту Собанська собі не дозволяла.
Та більш поширеною є друга думка. У травні 1827 року Пушкін О.С. вирушає до Петербургу. Зустріч з Анною Олексіївною Оленіною, дочкою президента Петербуржської академії мистецтв, не можна назвати випадковою. Адже їхнє знайомство відбулося, коли вона ще була дев’ятилітньою дівчинкою. І ось нова зустріч… Анні – 19. Вона красуня, складає вірші, пише музику, має хороші вокальні дані. Пушкін закохався, навіть сватався до неї, але отримав відмову батьків.
Поезія «Я вас любив ( Я вас кохав…)» стала основою понад 70 романсів композиторів: Феофіла Толстого, Олександра Алябьева, Олександра Даргомижського, Петра Булахова, Олександра Варламова та ін.
Вірш «Я вас любив ( Я вас кохав…)» – це вірш-сповідь. Прикметною ознакою поезії «Я вас любив…» є те, що ліричне почуття в ньому передається надзвичайно небагатослівно, але напрочуд афористично і виразно. У вірші майже немає складних образів, метафор, епітетів, якими зазвичай поети змальовують свої почуття, адресовані коханій, проте образ кохання, що постає з рядків вірша, сповнений чарівної поетичності та принадності, незвичайного — світлого — смутку.
