Я знаю в праосені пору,
Таку коротку і ясну.
Повітря чисте, день прозорий,
I вечір зве в далечину.
Де серп гуляв і падало колосся,
Усюди простір, пусто на стерні.
Лиш павутиння, мов тонке волосся,
Блищить на марній борозні.
Не чути птиць, повітря захололо,
Далеко ще до перших сніжних хуртовин,
Блакить прозора й тепла ллється з височин
На стомлене і тихе поле.
Переклад Ю. Клена
Аналіз «Я знаю в праосені пору…» Тютчева
У поезії «Я знаю в праосені пору…» Тютчев зобразив пору, коли після наполегливої й тяжкої праці, настає час спокою і відпочинку. Природа відпочиває. У вірші йде мова про початок осені, золоту осінь, «бабине літо». Автор наголошує на присутності людини в пейзажній картині – у рядку «де серп гуляв і падало колосся» мова йде про невтомну працю людей на полі.
Поезія Ф. Тютчева має лагідний, умиротворений настрій; створюється відчуття задоволення від виконаного обов’язку — і в людини, і в природі.
Художні засоби «Я знаю в праосені пору…»
Епітети: чисте повітря, день прозорий, мирна борозна, блакить прозора й тепла, поле стомлене і тихе;
Метафори (уособлення): вечір зве, серп гуляв, блакить ллється, стомлене поле;
Порівняння: павутиння, мов тонке волосся.
Федір Іванович Тютчев написав вірш, який не може не сподобатися — «Я знаю в праосені пору…». За допомогою слів поет відтворює дивовижну красу осені. Він змальовує період, який називають “золотою осінню”. Природа стоїть, наче зачарована, в золотих шатах, повітря бринить свіжістю і прозорістю, а вгорі пролітає легка павутина бабиного літа. І народжуються дивовижні рядки:
Я знаю в праосені пору.
Таку коротку і ясну.
Повітря чисте, день прозорий,
І вечір зве в далечину.
(Переклад Ю. Клена)
Звичайно, восени завжди усі сумують за теплим літом. Але у вірші Ф. Тютчева не відчувається цього суму. Перед очима читача простяглося широке й безмежне поле, “де серп гуляв і падало колосся”, а зараз стоїть борозна. І складається враження, що природа, втомившись від важкої літньої праці, нарешті спочиває, готуючись до наступних жнив:
Не чути птиць, повітря захололо.
Далеко ще до перших сніжних хуртовин.
Блакить прозора й тепла ллється з височин
На стомлене і тихе поле.
(Переклад Ю. Клена)
Та вже стає ледь відчутним холодний подих матінки-зими, яка тихенько наближається. Тому й хочеться насолодитися благодаттю, спокоєм, величчю природи.
Автор неодноразово підкреслює незримий зв’язок людини з природою. Адже восени люди, зібравши урожай, теж відпочивають, готуються до майбутніх польових робіт.
Спокійний, розмірений настрій вірша спонукає до роздумів, до бажання поринути в осінню тишу і милуватися цією незбагненною красою.
