І скучно, і сумно, і нікому руку подать
В годину нестерпної скрути…
Бажання! Навіщо даремно і вічно бажать?..
А роки минають, і їх не вернути!
Любить… Та кого ж бо? На час лиш — кохати дарма,
Кохання ж навік — неможливе.
У себе заглянеш — минулого й сліду нема;
Усе там — і радість, і мука — зрадливе…
Що пристрасть? Солодку недугу розвієш умом,
Як примху, нічого не варту…
Життя ж, як подивишся оком холодним кругом, —
Це витвір пустого, безглуздого жарту…
Перекладач: М.Терещенко
Аналіз вірша «І скучно, і сумно, і нікому руку подать» Лермонтова
У пізній період творчості Лермонтов наново переосмислив своє життя та її результати. Його творчості завжди були притаманні мотиви самотності та туги. Поступово до них додається зайва самокритичність і песимізм в оцінці своєї діяльності. Плодом болісних роздумів став вірш «І скучно, і сумно, і нікому руку подать», написаний 1840 р., незадовго до трагічної загибелі поета.
У творі продовжують свій розвиток ідеї, викладені Лермонтовим у «Герої нашого часу». Воно цілком може бути щирим монологом Печоріна. Цього разу поет переносить душевний стан свого персонажа він. Вірш вважатимуться своєрідним визнанням поета у цьому, що це якості вигаданого героя застосовні щодо нього самому.
Лермонтов рано охолов до життя. Юнацькі надії та мрії були отруєні нерозумінням оточуючих. Він прагнув на краще, з нього сміялися і зневажали. Осквернення пам’яті Пушкіна, якого поет буквально обожнював, завдало серйозного удару по світосприйняттю поета. Гнівний захист свого вчителя остаточно розсварив поета із суспільством. Найвище світло вважало його небезпечною і неблагонадійною людиною. Лермонтов усе більше замикався собі. Його творчість набуває похмурого і зловісного характеру. Виникає тема демонізму, що ретельно розробляється.
«І скучно, і сумно, і нікому руку подать» Михайла Лермонтова – результат серйозного самоаналізу. Зневажаючи суспільство, Лермонтов все ж таки не міг позбутися впливу його оцінок. Він вважав, що навіть не зміг наблизитися до слави Пушкіна.
Критика його творів підкріплювала цю хибну думку. Поет переконаний, що став невдахою. Це породило у ньому безвір’я у власні сили. Він втратив мету та сенс життя. Йому більше нічого бажати і ні до чого прагнути. Пристрасті більше не мають над ним влади, оскільки мають минущий характер («вічно любити неможливо»).
Розвиваючи власну думку, поет заперечує свій внесок у поезію («все там мізерно»). Високі цілі залишилися у мріях, попереду – неминуча старість та смерть.
М.Ю. Лермонтову було лише 25 років у момент написання цього вірша. Безумовно, він був у стані глибокої душевної кризи. Лише після смерті поета його творчість була гідно оцінена і прирівняна до генія Пушкіна. «І скучно, і сумно, і нікому руку подать» — трагічна сповідь талановитої людини, доведеної суспільством до крайнього ступеня песимізму та розпачу.
